СЕЛО ЛИПЧА
Липча
Село, центр Липчанської сільської ради.
Населення: 4723 жителів.
Географічні координати: 48°15'35,5'' N 23°22'53,3'' E.
Відстані: Київ — 776 км • Ужгород — 123 км • Хуст — 13 км.
Автомобільні траси: Р21 "Долина - Хуст", ТО712 "Перечин – Свалява - Липча"
Водойми: річка Ріка та Потік.
Перша писемна згадка: 1350 рік.
Липча… Перше, що вражає людину, яка потрапила в це село – це чудові краєвиди Карпат, обабіч дороги сучасні і давні доглянуті будинки, біля яких і яблуні, і груші, переважно грецькі горіхи, які щедро родять на радість селянам - жителям села, бо це додатковий заробіток, без якого у наш час комусь важко прожити, а комусь і вижити. Ще в Липчі люди займаються землеробством та вирощують худобу, лозоплетінням, є столярі і будівельники.
Населення 4723 чол. Національний склад 90% українці, проживають росіяни, білоруси. Перша згадка з 1350 р., коли білківські воєводи випросили у Лайоша Великого це село собі у «кенезество» (ленне володіння). При цьому король зобов'язав їх збільшити тут кількість населення. Село відоме як Lурcе (1403), Лепсе (1419), Lурtsе (1442), Lурсzуе (1555). Довгий час належало магнатському роду Білк. Дружина Іоана Гуняві – Беатріца – дарувала Дарчою грамотою від 1449 року села Липчу, Кошельово, Горінчево – Іоану та Георгію Білкеєвим (із Білок).
З назвою села пов'язано багато легенд і кожна з них надає переконливі докази на захист своєї гіпотези.
Одна з легенд твердить, що походження назви села походить від слова "ліпша". Колись на всіх історичних документах та географічних і військових картах під час панування на території Закарпаття Австро-угорської імперії зустрічалася назва "Ліпша". А з діалектної мови "ліпша" – означає краща. Ця теорія пов'язана з тим, що село розташоване в Березне-Лігшинській долині, що зумовлює кращі умови для життя людей і господарської діяльності. Саме тому, люди з навколишніх сіл і називали її "ліпшою", адже сусідні з селом населені пункти Горінчево, Кошелево, Липовець, Липецька Поляна розташовані на більш гірській місцевості.
Друга легенда пов'язує назву села з прізвищем першого поселенця, а саме з прізвищем - Липчей. На даний час це прізвище досить-таки поширене.
Третя легенда пояснює те, що назва села пов'язана з деревом – липою, яке на час заселення території було досить, поширене на околиці і взагалі по всій території села.
Також існує і четверта легенда. Причиною назви села Липча є річечка Лишім (права притока р.Ріки), яка і протікає через більшу частину села.
Відома також легенда про трьох братів, які мандрували в пошуках роботи по нашому краю. Звали їх Липшай, Ізай і Довгай. Липшай залишився на території села Липча і заснував перші поселення (можливо Липшай - Липчей), Ізай - залишився на території сучасного села Іза (прізвище Ізай так само, як і Липчей дуже поширене в Іза), а Довгай пішов через гірський перевал, бо дуже любив гори і біля ріки Боржава заснував селище, яке перейменували на Довге.
Липча розташована в південно-західній частині України. Село знаходиться на північ від районного центру – міста Хуст. Липча приблизно займає 34 кв. км. Вона межує з такими селами: Липецька Поляна, Монастирець, Горінчево, Липовець, Кошельово, Іза. І має присілки, які мають такі неповторні та екзотичні назви: Крайнє (Каллів), Кривий, Полінець, Посіч, Осава (Осадки).
В околицях зберігся риф міоценового моря (багряникові вапняки), що заслуговує на охорону як геолого-геоморфологічна пам’ятка. На околиці села Липча виявлені крем’яні знаряддя епохи пізнього палеоліту (близько 20-15 тис. років тому).
Через село проходить автомагістраль, яка сполучає декілька районів Закарпатської області, Івано-Франківську та Львівську області. В минулому вона мала регіональне і республіканське значення. Також через село проходить газопровід "Союз". На території села переважає рівнинний рельєф, хоча на окремих ділянках вона досить-таки наближена до гірської. З усіх боків село оточують гори Карпати, які мають величезний вплив на його кліматичні і гідрологічні особливості.
У горах, а точніше у Полонинському хребті беруть початок річки, які протікають через село. Річка Ріка з притоками, яка нижче міста Хуст впадає в річку Тису. Ріка – найбільша річка в селі і про свою могутність дала знати під час катастрофічної повені 1998 року та паводку 2001 року, які відбулися в нашому краї. Всі форми рельєфу села утворені в антропогенний період. Це пов'язано з тим, що до цього часу на території села було море Тедіти, яке відступило і на території всього Закарпаття відбувалося інтенсивне формування гірських хребтів, які зараз простягаються в північно-західному та південно-західному напрямках. Вони вулканічного походження. Цей масив називають Вигорлат-Гутинський хребет, або гряда, яка простягається далі на територію Румунії.
Село багате на родовища будівельних матеріалів, а саме пісковики, піски, гравій, галенчик, які добувають з руслових відкладів Ріки. Є поклади цеолітів, які не розробляються, але в перспективі можуть використовуватися для очищення стічних вод, виробництва паперу, гуми, наповнювачів добрив, адсорбентів, що поглинають радіонукліди.
Клімат м'який, помірно-континентальний. Середня температура липня +20°С, макс +35 °С, січня -4-8 °С, але інколи -25-28 °С. Опади 90-100 мм.
На території села є ставки, які використовують для розведення риби. Ґрунти в селі не належать до родючих. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур в дерново-підзолисті та бурі гірсько-лісові ґрунти необхідно вносити вапно, щоб зменшити кислотність, та добрива.
Населений пункт відзначається різноманітністю і видовим багатством рослинного і тваринного світу.
Переважають дубово-букові ліси, луки займають заплави Ріки, є зарості вільхи та верби ламкої.
Є рослини, що занесені до Червоної книги України – шафран Гейфеля, підсніжник, первоцвіт, нарцис вузьколистий.
Багата і дика фауна – козуля європейська, куниця, вовк, кабан дикий, кіт лісовий, рись, з птахів - дятел, сойки, одут, кажани, сови, орли. У чистій воді річок зустрічаються короп, лящ, марена, головня, мінога.
Загалом природні умови сприятливі для господарської діяльності, рекреації та відпочинку.
На території села є цегельний завод, який потребує інвесторів, для своєї активної роботи.
Справжньою окрасою села є православна церква, збудована в 1932 році і в якій збереглися старовинні церковні книги, діючий жіночий православний монастир, заснований 1925 року, відроджений у 1991 році і названий на честь Різдва Пресвятої Богородиці.
Церква св. Трійці (УПЦ). 1932
Муровану православну церкву збудували на місці розібраної кам’яної греко-католицької. Іконостас виготовив відомий різьбяр І. Павлишинець, але робив він його, очевидно, для греко-католицької церкви, бо в селі кажуть, що його звідти перенесли в православну церкву. У 1969 р. Іван Андрішко розмалював церкву всередині. Цінністю церкви є: іконостас 1895 р., Ікона Пресвятої Богородиці, святі мощі Преподобного Серафима Саровського, Преподобного Сергія Радонежського.
Монастир Різдва пр. Богородиці (УПЦ). 1925, 1991
Церква Різдва пр. Богородиці (УПЦ). 1995
У 1924 р. кілька черниць звернулися до владики Досифея в Ізі з проханням заснувати жіночий монастир. Ієромонах Пантелеймон (Георгій Кундря) випросив у Марії Зейкан місце під монастир, частково оплативши його.
Основну турботу щодо заснування монастиря взяла на себе паніматка Параскева. Допоміг також староста села Олександр Липчей та його родичі. Архімандрит Олексій Кабалюк та ігумен Діонисій пожертвували 20 тисяч корон.
Освятили місце 5 червня 1925 p. і черниця Параскева з 20 молодими дівчатами взялися за будівництво. Вже в кінці 1925 р. збудували церкву Різдва пр. Богородиці та перші 6 келій. Навесні 1926 р. закінчили другий корпус, кухню, трапезну і майстерню. Тоді в монастирі було 45 монахинь, а в 1930 – понад 80. У 1936 р. звели сьомий житловий корпус.
Монастир мав свій водяний млин, рибник, піч для випалювання цегли тощо. Згодом збудували нову муровану церкву з вежею над входом, увінчаною цибулястою банею, з дахами під шинґловим покриттям. Іконостас до церкви виготовив І. Павлишинець.
У радянський період монастир перетворили в обласну санаторну школу-інтернат. Було збудовано два великі санаторні корпуси. Церкву розібрали близько 1961 р. Зі старих споруд збереглася лише каплиця Всіх руських святих.
За незалежної України частину будівель повернули монастирю. Збудовано дзвіницю, обладнано каплицю, а напередодні 9 травня 1995 р. освячено новозбудовану церкву, яку, починаючи з 1991 p., споруджував драгівський будівельник Василь Рішко.
У с. Крайнє збудована Свято-Михайлівська Церква, де проживають шість монашок. Правлять службу Архімандрит Феодосій та протоієрей Георгій.
Знаходиться в центрі села й обеліск загиблим воїнам, який постійно нагадує про ті далекі важкі часи.
Прикрашають село й інші рукотворні споруди та творіння природи.
Біля головного приміщення школи, яку збудували 1956 року росте могутнє дерево-ясен, якому приблизно 200 років. Товщина його стовбура 443 см., а висота біля 35 метрів.
Щороку до села прилітають з далекої Африки, щоб вивести своє потомство чудові, великі, розумні птахи-лелеки, які є окрасою школи, бо живуть на її даху.
Відвідати в селі можна й наступні майстерні:
- Майстерня столярства династії Волошинів. Тут можна побачити інструменти з якими працює майстер. Широко представлені роботи в церкві с. Липча – двері, вікна, сходи, перила, лавочки, бесідки, моделі будиночків, Вертеп, підставки під ікони, обшивка.
- Майстерня "Виготовлення сувенірів". В оселі майстра можна побачити сувеніри, шкатулки, рамки, підсвічники, відерка, моделі дерев'яних вітряків, будиночків, з сухого дерева смереки, дуба. Кожна річ представляє собою шедевр.
- "Вишиванка". В оселі майстринь можна побачити традиційні давні і сучасні вишивані вироби (серветки, рушники, скатертини, ікони, картини – натюрморти, пейзажі, чоловічі та жіночі вишиванки).
- "Золота голка". В оселі майстрині можна побачити традиційні давні, сучасні вироби (серветки, скатерті, рушники весільні, великодні, ікони, картини – пейзажі, натюрморти, подушки, панно).
Липча
Моє село – окраса України
Це часточка моєї Батьківщини.
Куди не глянь – усе таке чудове –
Ріка і Липша видніють здаля.
Густі ліси, луги квітучі
Поглянь – рівнинні скрізь поля.
Люблю я гори, що Карпати звуться,
озера чисті, є у горах тих.
І ту луну, що в лісі озоветься
І аромат смерічок тих п'янких.
Гніздо лелече, небо веселкове,
тут завжди чую спів я солов'я,
Чи впізнаєш село своє чудове?
Так, Липча рідна це моя!
Це часточка великої держави,
Що Україною зоветься навіки,
Вона завжди жадала гордості і слави,
Яку відстоювали лужні вояки
Н. Якубець
ЛИПЧА МОГО ДЕЦТВА
На Липицькых Воротах зыйду,
По дамбі пруйдуся пішком...
Колись туй штрека проходила,
Та быв тогды ще дітваком...
Через ріку "колхозне поле"-
Клубніка й огуркы росли
Там разом мы із цімборами,
Ніяк наістись не могли.
Через "копань" - село всьо видко
І центру, і церковный храм,
І млин, і клуб, і соковинный-
Вто пам'ять всьо малює нам...
Сусіду свойих добре тямню:
Рашивського і Дубляку,
Навпроти жиют Кополович,
Ще добре тямню - Лемаку...
У бовт я бігав до "Шкітихы",-
Вто першый в хыжи магазин.
Сюды усьо село ходило,
А не лишенькы, я один.
До "Дідовця" - руков подати,
" По пуд Волувку" - вто типирь,
У "Каллув" йшов колядовати,
Заходивим у кажду двирь...
Вто всьо ми пам'ять вже малює,
Бо рідко я бываю там.
Та хочу низько ся вклонити,
Знакомым з децтва ми містам...
02.12.2017 р.
Попик В.І.