Хустська Районна Державна Адміністрація
Хустський район, Закарпатська область

СЕЛО Н. СЕЛИЩЕ

Село, центр Нижньоселищенської сільської ради.

Населення: 3040 жителів.

Географічні координати: 48°1'57,3'' N 23°27'08,6'' E.

Відстані: Київ — 785 км • Ужгород — 135 км • Хуст — 16 км.

Автомобільні траси: Р21 «Долина – Хуст» (село лежить за 10 км. на південний схід від траси місцевою дорогою), Т0733 «Драгово - Сокирниця» (8 км. на захід від траси місцевою дорогою).

Водойми: річка Хустець.

Перша писемна згадка: 1455 рік.

   Нижньому Селищу доля відвела золоту середину. Воно простягається вздовж річки Хустець, яку в селі називають просто потоком, у мальовничій місцевості передгір'я Карпат, за 16 кілометрів на північний схід від районного центру – м. Хуст. З усіх боків село обрамлюють невисокі гори: на півночі Сочать і Тургалина, що межують з селами Липча і Горінчево, на сході – Скридей і Валеболи на межі Копашнова і Золотарьова, на півдні – Дуброва і Бовти, що межують з Даниловим, на заході – Посіч і Плосква, що сягають сусіднього Нанкова.

   Як інші села, воно не має загадкового або незрозумілого, чи невідомо звідки взятого найменування. А якщо до нього додати ще географічне – Нижнє, то воно звучить прекрасно і поетично: Нижнє Селище! Про його назву існу­ють різні легенди і оповіді, які передаються з покоління в покоління та збереглися у свідомості людей і до нашого часу.

   Одна з них говорить, що на тому місці, де тепер Селище, першими поселилися вівчарі. Одним молоком і сиром не могли жити – мусили купувати хліб у Хусті. Серед них був один старий чоловік, який змолоду опришкував, але інші за це не знали. Одного разу той старий вівчар-опришок пішов у Хуст по хліб і його впізнав один корчмар. Старого впіймали і почали мучити, щоб сказав звідки він і чи багато в нього цімборів, бо боялися, що нападуть на Хустський замок. Він каже:

  • Нас більше, як людей у замку. Нас ціле селище.

   Опришок хотів сказати, що їх село дуже велике – селище. Але пани уже чули про те велике село і записали його у свої книги під назвою Селище. То коли почули від опришка такі слова, зібрали війсь­ко і пішли палити Селище. А його взяли з собою, аби в селі повісити. Прийшли вояки у селище, підпалили його з усіх боків. Вівчарі хапають, хто що може – бочки, гуні, трембіти. А опришок уже з-під шибениці вигукує:

   - Вважайте на нижнє село!

   Люди не розуміли, що він каже. Та потім, коли повернулися на згарище, старі почали казати:

   - Неспроста дідо гойкав у передсмертний час, аби вважали на нижнє село. Хотів щось нам добре порадити, та не смів при вояках.

   Дорадилися спершу покопатися на його згарищах. І відкопали пивницю. А у тій пивниці, що була під хижою старого опришка, знай­шли бочку золота. За ті гроші найняли майстрів і збудували нове село. А тому, що воно збудовано на гроші "нижнього селища", його так і назвали – Нижнє Селище.

   Є й інші оповіді про назву села. Найбільш вірогідною може бути та, що розповідає про вівчаря, який вирушив у мандри з Верхнього Селища, яке уже існувало у верхів'ї річки Іза у самому кінці Мараморощини (тепер Румунія). Опинившись на незайманих луках поблизу м. Хуст, він побудував колибу, а згодом і хату, і назвав цю місцевість Нижнім Селищем.

   За даними угорських істориків с. Н.Селище було засноване на початку XV ст., хоча перша точна згадка про нього зафіксована пізніше – в 1455 році.

   Для села характерним був розвиток борошномельних промислів. Зокрема, в селі будувалися водяні млини на річках. Сільські майстри виробляли обручі, колеса, бочки, дерев'яні відра тощо. Працювало декілька млинів. Так, у Нижньому Селищі до 50-х років XX століття працював водяний млин. Дерев'яні вироби мешканці села везли продавати до Хуста і далі аж до Берегова. Свої вироби вони вимінювали на зерно кукурудзи, жита, пшениці, і це привозили додому на конях, бо возових доріг тоді ще не було.

   Розвиток села, за словами старожилів, гальмували напади ворогів. За таких умов люди ховалися в лісах. Є навіть легенда про те, що, ховаючись від ворогів, мешканці села Нижнє Селище закопали свої дорогоцінності в одній печері, але де вона розташована, в легенді не повідомлялося.

   Єдиною найдавнішою пам'яткою Нижнього Селища протягом багатьох століть була дерев'яна церква з кінця XVI - початку XVII сто­ліття. Як повідомлялося в деяких працях, її план був привезений з Сербії. На той час це був цікавий архітектурний пам'ятник.

   У 30-ті роки XX ст. за межі Підкарпатської Русі було вивезено багато стародавніх дерев'яних церков. Такою ж була доля нижньоселищанської церкви.

 

Церква св. Матері Параскеви

Пам'ятка монументальної дерев'яної архітектури. За зовнішніми ознаками її слід віднести до групи унікальних дерев'яних храмів Потисся, у яких виразно втілено дух готичної архітектури. Це стосується загального силуету церкви, яка своєю вежею, що переходить у шпиль, стрімко здіймається у небо. Зруб вівтарної частини, дещо менший по ширині за розміри нави (середньої частини), ховається за неї від ока спостерігача. Це підсилює уявлення про мініатюрні форми, надає будівлі надзвичайної легкості. Легкість споруди та її націленість у небо підсилюється двосхилим дахом, який над бабинцем переходить у чотиригранну вежу і далі у шпиль, та вишуканими декоративними оздобами – чотирма напівкуполами на кожній грані вежі.

   Зараз церква св. Матері Параскеви знаходиться в Чеській республіці у м. Бланско неподалік Брна. Вона збереглась у доброму стані і є діючою, в ній проводяться богослужіння Гуситської церкви та Євангелістської церкви.

 

Церква Покрови Пр. Богородиці. 1922. (УПЦ)

Муровану церкву в Нижньому Селищі почали будувати як греко-католицьку за активної участі священика о. Дем’яновича в 1913 р., коли завершили фундамент, але закінчити всю споруду не вдалося через війну.

Після війни більшість селян перейшло у православ’я, споруду добудували як православну, і в 1922 р. її освятив сербський єпископ Досифей. Однак у травні 1929 p. окружний начальник відібрав церкву у православних і повернув її греко-католикам. Тоді православні побудували біля дороги просту дерев’яну церкву, де молилися впродовж 16 років. Після Другої світової війни мурована церква перейшла до православних. Як згадує Юрій Подолей (1921 р. н.), каміння на спорудження церкви возили з Копашнева, цеглу випікали в селі, а дерево сплавляли по Тисі до Буштина, а далі возами возили в село.

Ділянку для церкви виділив із своєї землі Іван Русанюк, а вів будівництво майстер з Хуста. Спочатку виготовили маленький іконостас з трьома іконами, а великий чотирирядний іконостас виготовили І. Павлишинець та В. Лендєл у 1950-х роках, ікони намалював монах Варнава – настоятель Драгівського монастиря. Близько 1970 р. Іван Андрішко з Приборжавського розмалював стіни і стелю церкви. Всі написи в церкві зробив Іван Подолей.

У 1944 р. вежу церкви було пошкоджено, і її перебудував мукачівський майстер Микола Форкош. Вежа несе 5 дзвонів, найбільший з яких було куплено в 1925р. при православному священикові Матвії Вакарові. Два дещо менші дзвони виготовили в 1914 та 1931 роках. Є ще 2 малі дзвони.

У 1967 р. Михайло Подолей з помічником перекрили дахи бляхою.

Біля церкви стоять два майстерно різьблені хрести.

Першим священиком у новій церкві був архімандрит Матвій Вакаров з Ізи. Запам’яталися також архімандрити Пахолій, що проводив уроки релігії, та Єфрем, причетний до багатьох ремонтів храму.

 

За 5 км. від населеного пункту в дубовому лісі знаходиться криниця з чистою джерельною водою «Хрещатик».

 

За 3 км. від села під кам’яною скелею знаходиться «Довбакове озеро». За давніми легендами озеро не має дна.

 

Краєзнавчий музей «Перлини рідного села»

У 1995 році село відзначило 540 – річчя з дня першої згадки про його заснування і саме цій даті було організовано краєзнавчий музей «Перлини рідного села» – силами учнів під керівництвом вчительки образотворчого мистецтва Драгуської О.В.

Майбутнє народжується з минулого – саме під таким девізом займаються пошуково – дослідницькою роботою учні рідної школи.

На базі музею поглиблено вивчається музейна справа в секціях «Екскурсоводи», «Фольклористика», «Краєзнавство». Працює рада музею, яка координую роботу секції, готує виставки, конференції, зустрічі, обмін досвідом.

Музей села Нижнє Селище став святинею школи, справжнім центром виховної роботи. Тут проводяться уроки народознавства, екскурсії на різну тематику, виховні години, вечорниці, конкурси сільської коломийки та народної пісні, конкурс колядок, ранки до Різдва Христового, до святого Миколая. Традицією стало проводити в музеї дні Шевченка, адже тут виділено чільне місце «Світоч українського народу».

Краєзнавчий музей «Перлини рідного села» розташований при Нижньоселищенській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Місце в музеї має розділ присвячений рокам Другої світової війни за темою «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Завдяки пошуковій роботі, зернинка за зернинкою зібрані матеріали про бойовий шлях односельчан. Зроблено стенд «Спогади війни».

Багато матеріалу зібрано до 70- ї річниці Карпатської України.

Окремою експозицією представлені глиняні купані, дерев’яні корита, коромисло, товкачі, коновка на бринзу, горшки, дерев’яні ложки, ваги, гелетка, ложниця…

Речі побуту та вжитку

Дерев’яний брусник, праннин прати одяг, бердо, ребровка, потак, тиглазув, щітка вовну чесати, кужіль, веретено, скріпці, поножі, ціпки, ребровка…

Ткацький верстат

У приміщенні краєзнавчого музею села Нижнє Селище, є три ткацькі верстати, раніше їх називали «кросна». Тут ми можемо побачити, як відбувався процес ткання.

Творчий портрет обдарованої людини

Наш музей прикрашають рушники, вишиті білими і чорними, червоними нитками, вони мерехкотять різнокольоровими барвами та різною технікою вишивки.

Інтер’єр старовинної хатинки «Світлиця»

Одяг 50 – 60 – х років.

Гафріровані плати, заспулниці, плати на руки, вуйоші, холошні, петеки, постоли, гуня – укладена вовна.

 

1971 року в селі встановлений пам'ятник односельцям, загиблим в боротьбі з фашистами. Реставрований 2011 року.

  Традиційним в с. Н. Селищі є проведення міжнародного фестивалю “Селиська співанка”, який проходить 12 липня. “Селиська співанка” – це свято справжньої української душі, яка є відкритою і щирою.

   Впродовж усього фестивалю глядачі можуть прийняти участь в спортивних іграх, насолодитися виставками старих фотографій етнічного спрямування та пересвідчитися у багатстві фантазій та традицій народних умільців, а також долучитися до процесу боді-арту.

   “Селиська співанка” – це виключно жива музика, яка створює тільки позитивні емоції, засновані на українських тисячолітніх традиціях, а також знайомство з етнічними мотивами інших народів Європи. Фестиваль в Селищі лише починає серію карпатських гулянь, адже свято продовжується в Шешорах, на Івано-Франківщині, куди прямують прихильники українського фольклору. Програма фестивалю є досить насиченою та різноманітною, а відтак може задовольнити потреби кожного конкретного відвідувача. Тут беруть участь як фольклорні колективи, так і етно-рок-групи Закарпатської області та країн Європи.

Одним із таких колективів є гурт «Гудаки», заснований у 2001 році. «Гудаків» споконвіку називали сільськими музикантами, які грали на весіллях. У репертуарі гурту виключно народні пісні та мелодії. Колектив неодноразово ставав призером оглядових конкурсів в Україні та за кордоном.

 

Селиська сироварня

Це одна з найвідоміших сироварень українських Карпат та України, де виготовляють справжній сир швейцарської якості, що отримав своє визнання та популярність в Україні. Селиська сироварня виготовляє сир з екологічно чистого закарпатського молока, яке, до речі, беруть у місцевого населення, за швейцарською технологією без домішок та консервантів. З 10 л молока виходить лише 1кг твердого сиру. 

 

Тут виготовляють три сорти сиру: напівтвердий "Селиський" з виразним запахом, м’який солодкувато-пряний "Хуст" та напівтвердий "Нарцис Карпат" з гіркувато-пряним смаком.

 Увесь процес перетворення молока на сир може простежити кожен охочий, що завітає до Нижнього Селища. За келихом вина під час годинної дегустації вам розкажуть про те, як правильно вживати сири, як поєднувати їх з виноградними винами, пивом, десертами та кавою.

http://www.seliskasirovarnia.com.ua

 

Еко-ферма "Зелений гай"

Еко-ферма «Зелений гай» не схожа на інші закарпатські ферми. Тут специфіка догляду за худобою полягає в тому, що тваринам забезпечено вільний доступ до відкритого простору в усі пори року. Раціон худоби ретельно підібраний і складається з чистих та натуральних кормів, свиней підгодовують молоком.

Ферма виготовляє сир з козиного молока, ковбаси (салямі), бекон та інші продукти з свинини для власного споживання та на замовлення друзів, приятелів та тих, хто, скуштувавши один раз, стає постійним замовником.

Для відвідувачів, за попередньою домовленістю, тут проводять екскурсію разом з дегустацією продукції еко-ферми. www.zelenyhay.org

 

Ферма вирощування равликів

Нещодавно на Хустщині, а саме в с. Нижнє Селище, було відкрито першу в Закарпатті ферму вирощування равликів. За словами пана Михайла, власника ферми, за рік підприємство здатне вирощувати до десяти тон слимаків. Зараз на ферму навідуються туристи з усієї України, де їм показують повний цикл виготовлення делікатесу: від вирощування молюсків до дегустації готової страви.

Наразі на фермі можна продегустувати 3 типи равликів:

– равлики по-бургундськи – з додаванням томатів та часнику;
– равлики "шафрано" – з шафраном та іншими травами;
– по-закарпатськи – з селиським сиром.

Записатись на екскурсію або дегустацію можна за телефоном 0680913922 Михайло Дем'ян.

 

 

Соки прямого віджиму "Лонго Май" 

Тут вам запропонують унікальний продукт – соки прямого віджиму з яблук та овочів, виготовлені в с. Нижнє Селище в кооперативі Лонго Май - яблучний, яблучно-морквяний, яблучно-буряковий, яблучно-селерний.

Процес виробництва

Зібрані вручну яблука сорту «Феркованя», що з давніх-давен ростуть в кожному садку, одразу ретельно миються та пресуються, що забезпечує гарантію відсутності появи грибка на фруктах. Овочі чистяться вручну і поєднуючись з яблуками теж механічно віджимаються. Готовий сік пропускається через пастеризатор, де нагріваючись до 75 градусів потрапляє в скляну пляшку і закорковується. Таким чином максимально зберігаються всі вітаміни і поживні елементи без додавання жодного побічного продукту для того, щоб кожна людина отримала користь від соку.

                                                        Фасування соків

Яблучний сік – 0,5 л та 0,75 л.

Яблучно-овочеві соки – 0,5 л.

«Яблучний сік» - відмінно впливає на травну систему, печінку, шлунок. Часте вживання яблучного соку здатне поліпшити стан волосся, нігтів і шкіри. В ньому містяться корисні елементи, такі як фосфор, мідь, натрій, фолієва кислота, магній, біотин, пектин та інші корисні елементи. Неосвітлений яблучний сік багатий залізом, його корисно пити при залізодефіцитній анемії (недокрів'ї). У ньому також багато калію і бору - елемента, який зміцнює кістки. Регулярне вживання яблук і яблучного соку сприяє продовженню терміну життя людини, а також омолодженню організму. Саме яблучний сік можна змішувати не тільки з іншими фруктовими, а й овочевими соками.

«Яблучно-морквяний» - неймовірно багатий на вітаміни С, А, Е, В, К, допомагає роботі травного тракту, нормалізує роботу всіх внутрішніх органів, зміцнює зуби, позитивно впливає на зір і органи дихання. Допомагає у боротьбі з раннім старінням шкіри. Зберігає молодість і пружність шкіри, використовується як профілактика лікування акне. Крім того, морквяний сік рекомендують пити мамам, які годують своїх дітей груддю.

«Яблучно-буряковий» - найцінніший сік для тих, у кого є проблеми з кров'ю. Саме він краще всього підходить для поліпшення складу крові, роботи кровоносної системи. Містить вітаміни групи В, А, С, кальцій, магній, натрій, калій, фосфор, бета-Керотин. Допомагає при ракових захворюваннях і анемії, позитивно впливає на роботу сечового міхура, шлунка та печінки.

«Яблучно-селерний» - відмінний вітамінний коктейль для тих, хто багато працює, хто сидить на дієті, прагне схуднути завдяки наявністю в ньому кальцію, фосфору, натрію, вітамінів А, С, В, фолієвої кислоти. Доведено, що сік із селери втамовує спрагу, допомагає знизити артеріальний тиск, бореться з депресією і стресом, допомагає боротися з мігренню, перешкоджає розвитку ракових клітин, виводить токсини з організму, допомагає очищенню і оздоровленню організму в цілому.

https://www.facebook.com/SaftLongoMai/

 

Зупинитись в селі можна як в шкільному гуртожитку-хостелу "ШаргоРіго" (стара школа), так і в приватних сільських садибах: