Хустська районна військова адміністрація
Закарпатська область
Логотип Diia Державний Герб України
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

СЕЛО КОПАШНОВО

Копашново

Село, центр Копашнівської сільської ради.

Населення: 5168 жителів.

Територія села: 1500 га.

Географічні координати: 48°12′56″ пн. ш. 23°28′56″ сх. д.

Відстані: Київ – 788 км., Ужгород – 138 км., Хуст – 19 км.

Автомобільна траса: Р21 "Долина-Хуст" (село лежить за 14 км на схід від траси місцевими дорогами).

Водойма: річка Хустець.

Перша писемна згадка: 1349 рік.

 

Жартома копашнівці називають своє село центром світу. Воно розташовано ніби в ямі. Навколишні береги в садах, всюди зелень. Прадіди обрали для свого поселення райський куточок. Посеред села протікає річка Хустець – колись повноводна та багата на рибу. Навколишні ліси кишіли дичиною. Гарне село у всі пори року. І весною, коли все цвіте, зеленіє, щебече. І влітку, коли груні в буйних травах купаються, дзвенять коси, черешні і ягоди дозрівають, а ліси тиху пісню співають. І восени, коли садовина дозріває, все довкола виграє барвистими фарбами. І взимку, коли білий сніг вкриває землю.

Існує декілька легенд і переказів про походження назви села. Спочатку на цьому місці було невеличке поселення, куди люди прибували з різних місцевостей – малоземельні втікачі віл злих панів, шукачі кращої долі. Поки було небагато господарств, розташовувалися у долині, біля потоків. Коли вже не вистачало рівнини, освоювали береги. А ранньою весною прибулі люди пробували розкорчовувати, розкопувати нові землі, то місцеві казали: «Вже прийшли копаші на нове», або «Вже прийшли копаші наново». Можливо, звідси і походить назва села Копашнова.

Дослідники історії визначили приблизну дату першої згадки про село Копашново. Це 1349 рік. У кінці XVIІI століття, а точніше 1788 року, на карті Віденського географічного товариства (Австрія) було позначено село Копашново під назвою Геруєш, розташоване на річці Хустець.

Старожили Копашнова вважають, що село дуже давнє і виникло, можливо, одночасно з Хустом, хоч в історичних документах воно згадується із середини XIV - початку XV століття. Таке припущення ґрунтується не тільки на назві річки Хустець, що протікає через село, а й на наявності в давній назві села початкової букви санскритського слова «там», що перекладається «спокій», «тиша». З припущення, що село заснували волохи, які прибули з території нинішньої Румунії. Вони були вмілими коритарями, виробляли речі за допомогою скребків, по-місцевому копачів. А якщо під цим словом справді розуміти землекопів, то виходить «копач».

У селі збереглися легенди про сховані великі золоті скарби. Називаються навіть і місця - Скердей, Дудови, Осуй. Пояснювати це лише випадковістю та злетами народної фантазії було б несправедливо. В основі її мусять бути реальні факти.

У кожного села, як і в людини, є своя гордість. У Копашнова – це те, що воно ніби розміщене посеред світу. Ця легенда бере початок із давніх-давен, передається з покоління в покоління. У 40-50 роках минулого століття талановитий місцевий оповідач Михайло Деяк знав аж декілька варіантів легенди.

Одна з них така.

Якось навідався до села король. Перший стрічний чоловік вклонився йому, але не впав на коліна. Це дуже розсердило високого владоможця, тому він наказав своїм гайдукам зловити його і покарати на смерть. Але найперше поцікавився, чому той не віддав йому належну шану?

- А перед Богом ми всі рівні, - спокійно відповів копашнівчанин - Тож коли по-рабському схилюся нині перед тобою я, то завтра це зробить і мій син, а післязавтра - мій онук. І ніхто з нас уже не буде духовно вільним, а лиш рабом.

Задумався король над словами простого селянина і визнав його правоту. Та не хотілося йому змінювати своє рішення на виду у підлеглих. Тому і сказав:

- Якщо відповіси мені на три запитання, то я відпущу тебе з миром. Загадав селянинові сказати, що у світі найсолодше?

- Не слава, королю, - відповів той, - і не срібло-злато. Без них обходяться багато людей у твоїй державі, та жоден не обходиться без сну. Значить, він найсолодший.

- А скільки на небі зірок? - не заспокоювався король.

- Стільки, скільки волосся на твоїй голові, - була відповідь селянина. - Не віриш - перелічи.

З наперед переможною пикою задав король своє останнє питання:

- Де знаходиться центр світу? Селянин, не задумуючись, відповів:

- Там, де ти стоїш, королю, бо в який бік ти б не пішов, а повернешся на це місце.

Так врятував своє життя селянин, а Копашново стало носити назву села серед світу.

Але є й інша версія. Адже у наших предків були, мабуть, вагомі підстави називати своє село посеред світу. І, напевне, по традиції в наявності високого рівня цивілізації між другим і третім «прильотом» Нібіру (за версіями науковців їх було близько ста). Адже саме в той період, 10-12 тисяч років тому, були побудовані і єгипетські піраміди, і Сади Семіраміди, і Стоунхенджа та інші чудеса світу.

Артефакти цього періоду збереглися до сьогодні. Є і в Копашнові невисока гора Усуй, на широкому підніжжі якої розміщені ниви, а після них ідуть тераси. Ми далекі від того, щоб стверджувати: тут жили найперші люди Хустської долини, як, наприклад, в поселенні Королево. Однак те, що Копашново - одне з найдревніших поселень в регіоні - факт.

Першими жителями були Гангури, Бошки, Молнарі, потім Попадинці, Деяки.

Минали роки, за які були як гаразди так і біди, село міцніло збільшувалися його території. Люди почали оселятися на присілках Хустець, Поляна, Велика і Мала Лунки. І кожен з них має свою історію виникнення.

Із слів людей присілок Хустець дістав таку назву через те, що там протікає річка Хустець. В свою чергу Хустець впадає в притоку річки Тиса, яка протікає через Хуст, від цього і походить назва річки Хустець, а також і присілка.

Що ж стосується присілка Поляна, то колись на тому місці були великі просторі поля. А пізніше присілок покрився горами і густими лісами, струмочками. Та на наш час назва присілку трохи не відповідає дійсності, та залишилася незмінною.

В давні часи люди жили бідно. Хати будували переважно із глини, дах покривали спочатку соломою, а вже потім, трохи згодом, драницями або черепицею. За розмірами хата була невелика. В одній оселі іноді жило по кілька сімей. Спали на печі, дошках, підлозі.

Достовірно відомо, що вівчарство в давнину було основою господарства села, то багато одягу люди плели з вовни. Спочатку овець стригли, вовну мили, сушили, скубли, пряли і аж потім можна було плести, наприклад, вовняні шкарпетки, светер, носили також бунди (шкіряні безрукавки). А жінки заготовляли собі з льону нитки, якими потім вишивали собі святковий одяг. Також з овечого молока виготовляли бринзу.

У селі розвивалося землеробство. Спочатку землі обробляли мотикою, лопатою. А коли посівні площі почали збільшуватися, почали застосовувати плуг. Багато продуктів для приготування їжі селяни вирощували на своїх ділянках землі. На полях сіяли переважно овес, жито, кукурудзу.

 

Крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва імені Івана Хлант

Копашново можна вважати столицею закарпатського фольклору. Тут відкрився Крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва Івана Хланти. Експонати розмістилися в Копашнівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів у найбільшому його класі. Місце розташування музею невипадкове, адже саме в цьому великому п'ятитисячному селі на понад дві тисячі садиб народився видатний фольклорист сучасності Іван Васильович Хланта.

В гарних сучасних книжкових шафах вишикувалися книги хустських майстрів слова різних часів – Василя Довговича, Олександра Маркуша, Миколи Рішка, Олександра Сливки, Дмитра Вакарова, Юрія Шкробинця, Василя Вовчка, Миколи Васильовича Рішка, Івана Хланти, Христини Керити та інших. Особливо цінною є експозиція "Фольклор та фольклористичні видання Закарпаття". Прикметний, приміром, збірник народних пісень "Русский соловей", які записав фольклорист Михайло Врабель, а відтак опублікував в Ужгороді в 1880 році. Є тут і наступний збірник під назвою "Христоматія церковнослав'янських та угрорусских памятников", які підготував священик і письменник Євменій Сабов у 1893 році. Там уперше надруковані казки та пісні Закарпаття.

 Привертають пильну увагу записи народних пісень, які здійснив Іван Панькевич на фонографі в 1928-му і 1935 роках в різних регіонах краю, під назвою "Голоси предків". А наскільки цікавий збірник із нотами "Пісні подкарпатських русинов" (1944), які записали Петро Милославський, Юрій Костюк і Дезидерій Задор у Закарпатті. Дивують також інші раритетні видання. Всі експозиції представляють видання із записами фольклористів Петра Лінтура, Юрія Туряниці, Івана Сенька, Івана Хланти, Юрія Чорі, Петра Пойди, Степана Мишанича та інших. Є і їх портрети та біографічні довідки. Відвідувачі можуть зримо познайомитися з фактами про уродженців Хустщини, котрі написали й опублікували книги з питань історії та країнознавства. Маються на увазі Омелян Довганич, Олексій Хланта, Степан Пруниця, Микола Олашин та інші. Поряд із ними — мовознавці-тутешняки Кирило Галас, Борис Кирилович Галас, Іван Сабадош, Василь Добош. А також є живописці Василь Гангур, Василь Вовчок, Василь Олашин, Ласло Гайду, Богдан Корж, Наталія Герц, Йосип Рущак. Всі вони, до речі, члени Національної Спілки художників України. Коштовним камінцем поміж іншого проблискує книга Івана Жироша з питань спорту.

 Цікавою є експозиція "Хустщина в художній літературі". В чисельних книгах різного часового діапазону розповідається про важливі події, що вирували на Хустщині. Про це поеми Василя Гренджі-Донського, роман Семена Скляренка "Карпати", книга Василя Поліщука "Зустрінемося на Менчулі", роман Юрія Мейгеша "Срібна Земля", твори діаспорного священика Зореслава і киянина Дмитра Павличка та багатьох інших літературних красенів.

 

 

Славетним у Копашнові є Свято-Іоанно-Богословський жіночий монастир розміщений серед мальовничої природи в лісі, біля гори Кузя на межі сіл Копашново-Горінчево-Березово-Драгово, вже кілька десятиліть приваблює до себе вірників.

Засновником жіночого монастиря на присілку Поляна був сільський парафіяльний священик Юрій (Георій) Кеніз. 14 лютого 1936 року він звернувся до архієпископа Саватія з проханням заснувати жіночий скит у лісі біля гори Кузя. Отримавши згоду, розпочав будівництво каплички, яку вже на Вербну неділю було освячено о.Кенізом та ієромонахом Сергієм (Марушкою) в с. Копашново і відслужено першу літургію. Жіночий скит названо на честь святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова.

Влітку того ж року о.Георій розпочав будівництво корпусу на 8 келій. Першими поселенцями скита були монахині Магдалина (Шелемба), Мотрона (Левко), Меланія (Попадинець) та інші. Настоятельницею обрали Магдалину. Сестер у скиті нараховувалося вже 12.

У 1946 р. архімандрит Матфей (Вакаров) постриг настоятельницю і ще двох сестер у мантію. Обов'язки духівника було доручено виконувати ієромонаху Гавриїлу (Молнару). У 1948 р. архієпископ Макарій призначив ігуменею Євгенію (Форкавець). Вони разом із духівником скита Гавриїлом вирішили спорудити нову церкву, будівництво якої було завершено 1952 р. і тоді ж освячено архімандритом Матфеєм.

Сестри монастиря, яких уже було понад 20, займалися господарством, вишивали священицький одяг, рушники, скатерті, ткали килими, в’язали светри, а на виручені кошти розширювали монастирську обитель.

Однак безвірницька більшовицька влада закрила цей монастир у 1960 р. Утрата святині була для монашок та жителів села незагойною раною.

Нове відродження монастирю прийшло у 1992 р., коли Україна стала незалежною державою. Копашнівці на свої пожертви і благодійні внески почали споруджувати нову церкву і поставили за мету заново відбудувати монастир. Так з’явилися два спальні корпуси й нова каплиця в честь усіх святих. З кожним роком турботами й трудами ігумені Любові (Криванич), яка очолює монастир з 1992 р., свята обитель прикрашається-оздоблюється, стає ще кращою ніж була. Нині в монастирі нараховується 15 монахинь, у кожної свої обов’язки-послухи та 2 священнослужителі.

На монастирській території є газ, пасіка, невеличке озеро, в якому водиться риба, колодязь. Насельниці-мешканки старанно несуть послух не тільки словом, ділом, а передусім своїм життям засвідчують любов до Господа та ближнього.

 

Церква святих апостолів Петра і Павла.

Церква знаходиться в присілку М. Лунка та побудована у 1996 р. Настоятелем є прот. Михаїл. Цінністю церкви є іконостас та ікони Святої Трійці та апостолів Петра і Павла.

 

В присілку Хустець знаходиться Церква пророка Іллі, заснована у 2000 році.. Настоятелем є о. Євгеній Легач.

 

Православна церква «Різдва Пресвятої Богородиці» в с. Копашново побудована у 1994 р. Настоятелем є о. Георгій Грицак. Цінність церкви - іконостас та ікони.

Церква Покрови Божої Матері в с. Копашново побудована у 1896 р. Цінністю церкви є іконостас та ікони Покрови Пресвятої Богородиці

Є в селі й Греко-католицька церква «Різдва Пресвятої Богородиці», яка була побудована у 1998 р. Цінністю церкви є іконостас та ікони пресвятої Богородиці та Ісуса Христа.

 

 Знаходиться в Копашнові і пам'ятник воїнам-односельчанам. Він розташований біля Будинку культури. Збирати кошти на споруду почали у 1968 році, а побудований був у 1969 році. Висока біла стела, зроблена із бетону, височить над пам'ятником. На ній встановлений хрест. Біля стели на колінах стоїть, вилитий із бронзи, солдат, охороняє вічний сон побратимів. У солдата у лівій руці затиснутий автомат, а в правій він тримає грудочку священної рідної землі. На плечі накинута плащ-палатка. На ногах кирзові чоботи. На грудях медаль. Біля фігури солдата викарбуваний напис: "Хто поліг за життя прекрасне, того слава у віках незагасне!" На чотирьох білих мармурових плитах викарбовано прізвища воїнів-визволителів.

Працівниками сільської бібліотеки с. Копашново ведеться пошукова робота по збиранню матеріалів про історію, традиції, звичаї, обряди села до оформлення краєзнавчого кутка "З бабусиної скриньки". Заглянувши у куточок можна ознайомитися з легендою про Копашново, із історією Свято-Іоанно-Богословського жіночого монастиря, біографією та родоводом видатних людей села, роздивитись старовинні речі, одяг, дерев'яний та глиняний посуд.

 

Серед людей здавна поширені легенди про цілющі джерела села, про сховане десь тут золото не лише опришків, але й перших поселенців та інші дива. Місцевий житель Михайло Деяк (на жаль, вже давно покійний) стверджував, що колись у Копашнові була своя гідроелектростанція і зведена вона була саме в урочищі Клопет, до якого по тунелю йшла вода із Драгівського водосховища.

І що найдивніше, так це те, що така ж легенда про водосховище збереглася і в селі Золотарьово. І по всій вірогідності, до нього, до цього водосховища, йшла вода із річки Тереблі, русло якої проходило по сьогоднішній місцевості, де розміщений пам'ятник Богдану Хмельницькому у Драгові. Можна припустити, що вода потрібна була золотарівчанам для миття дорогоцінного металу, а копашнівцям - для одержання дешевої електроенергії.

Якщо взяти цей факт за основу, то цілком зрозуміло, звідки в населених пунктах Хустецької долини такі багаті грунти на гумусний шар: велика вода під час повеней приносила багато намулу, який в літні місяці, коли менше споживалось електроенергії, а вода йшла на миття золота в сусідньому селі, осідав і збагачував ниви.

Славетне давнє Копашново і своїми корисними копалинами. На присілку Поляна виявлені великі поклади мармуру та цеоліту. А де є останній, там недалеко і уранові руди. Тож цілком імовірно, що попередні цивілізації використовували також і їх. А також «живу та мертву воду», про які складено чимало казок, бо мінеральних джерел на території села аж 5.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь