СЕЛО БЕРЕЗОВО

Центр Березівської сільської ради, в яку входятьсела Гонцош, Облаз, Ряпідь та присілки Кравсово, Кузій, Сухий

Населення: 3 000 жителів.

Географічні координати: 48° 17 55.1" N • 23° 28і 20.2" Е.

Відстані: Київ - 767 км • Ужгород — 136 км • Хуст - 23 км.

Автомобільні траси: Р21 «Долина — Хуст».

Водойми: річка Ріка.

Походження назви: Вперше село Березово згадується в писемних джерелах 1415 року. Чому назвали Березово точних даних немає. Існує легенда ніби на території, де заселились селяни росло багато беріз, однак береза не є характерним для Закарпаття деревом.

Існують дані, що першими поселенцями на території села були сербо-хорвати, половці та німці. Інші джерела свідчать, що село Березово було засновано близько 805 року на місці теперішнього присілку Ряпідь. Коли на село напали татари, всі люди втекли в ліси, а їх хати були спалені кочівниками. Після того, як кочівники залишили населений пункт, селяни повернувшись із лісу і побудували своє нове село на місці теперішнього присілка Кузій, і це село назвали по прізвищу свого найстарішого члена Березнай. Але це село було знесено льодяно-водяною стихією у ХІV ст. Люди, яким вдалось спастись, побудували своє село на обох сторонах річки Ріка на горбках.

Село розташоване в підніжжі багатьох гір. З правого боку його оточують гори Кичера, Бовт, Голиця, Діл, а з лівого - Клива, Плай, Лак.

Через село протікає річка Ріка.

Основна частина жителів населеного пункту були вільними селянами. Більша частина мешканців займались землеробством, інша була зайнята лісними роботами та торгівлею.

Тяжкий слід залишила Перша Світова війна. Чоловіків забрали в угорську армію. Сім'ї залишились без годувальників. Після війни залишилось понад 40 вдів і сиріт.

Після Великої Жовтневої революції, коли повертались з фронту солдати, почалася революційна агітація в селі. Трудящі підтримали цю агітацію, метою яких було з'єднати всіх русинів-українців до Соборної України. Багато селян добровільно вступали до лав Червоної армії та включалися в партизанську боротьбу проти угорсько - фашистської окупації.

23 жовтня 1944 року село Березово було визволено від німецько-фашистських загарбників військами 17 гвардійського стрілецького корпусу. Народний комітет в селі Березові було створено 27 жовтня 1944 року в складі 20 чоловік на загальних зборах.

28 серпня 1944 року відбулося приземлення 6 партизанів – парашутистів на горі Блидар серед яких була і дівчина - Тамара Бессуднова. Про її подальшу долю розповів відомий журналіст — Микола Васильович Рішко: "Сельчани пригадували, як мадяри упіймали її й утримували під вартою. Казали, вона мужньо трималася під час допитів, її не зламали жахливі тюремні умови й у неї, хоч сама була знесилена, вистачало сил підтримувати всіх. Далі ув’язнених етапували до концтабору в Німеччину. Дорогою дівчина зникла. Розшукав двох членів “березівської” групи, що жили на Закарпатті. Вони лише підтвердили: серед них була дівчина на ім’я Тамара. Списався з іншими. Й один із них відповів, що Тамара живе в Москві. Написав їй і отримав відповідь з проханням не згадувати ті часи, бо вона нічим не може довести, що була в тилу ворога, — всі документи забрали, коли відправлялася туди… Але я поїхав, знайшов. Тамара мешкала в напівпідвальному приміщенні, забута всім світом. Неохоче розказала свою історію. Наступного дня я зустрівся з військовим комісаром. “Якщо ви аж із Закарпаття москвичку знайшли, то я все зроблю, аби відновити справедливість”, — сказав він… Нарис про Тамару Безсуднову з’явився в “Закарпатській правді” та хустській районці, відправив його і воєнкому, і самій героїні. А за якийсь час отримав від неї листа з розповіддю, як її вшановували на заводі “Серп і молот”, де вона працювала. Знайшли жінку й нагороди, а воєнком, окрім усього, вручив їй ще й ордер на квартиру. Навесні Тамара приїхала в Березово. Зустрічати її вийшло все село. Яка то була зворушлива мить!"

В 1936 році в сільській раді вже горіла електрика. Джерелом струму був генератор, який крутила вода у млині Тегзи. А вперше лампочка загорілася в селі 1964 року. Електриком працював мешканець села Вовчок Василь Іванович.

Однією з гордістю села є Церква Святого Миколая (48° 18' 07.7" N • 23° 28' 42.1" Е) заснована у 1869 році, цінністю якої є іконостас, 4 дзвони та кам 'яний хрест зроблений із суцільної кам 'яної плити 1910 року встановлення.

Приваблює око приїжджих будинок із пляшок, власноручно збудований одним із мешканців села. Біля будинку є також фонтан у вигляді «Летючого птаха», зроблений також власноручно власником будинку, та камінь із сірого туфу, на якому встановлено Вознесіння Ісуса Христа.

Мурашники в урочищі «Фрасени», на території села Березово

Ур. «Фрасени» знаходиться на території Березівського лісництва, Хустського ДЛГ, на кварталі №17, займає південно-східну експозицію схилу, крутизною 30º та висотою над рівнем моря – 700 м., насадження складається з мішаного деревостану ялини та бука. В даному урочищі знаходяться 18 мурашників, які заселяють рідкісний реліктовий вид комах Ліометопум звичайний занесений до Червоної книги України, та Мурашка руда лісова яка занесена до Європейського червоного списку загрожуваних та зникаючих видів. Крім цих видів зустрічається Червонокнижні Розалія альпійська, Махаон, Подалірій, Мнемозина, Райдужниця велика, Тентредо схожий, та декілька видів джмелів які потребують охорони. Мурашники розташовані в послідовному порядку, відстань між ними складає від 1 до 6 метрів, та займають площу близько 1 га.

Історико - краєзнавчий музей

Про побут та традиції села можна дізнатися відвідавши історико-краєзнавчий музей (48° 17' 49.7" N • 23° 28' 24.3" Е), який заснований у вересні 1964 року, розташований в Березівській ЗОШ І - III ст.

Музей працює за напрямками етнографія і фольклор рідного краю і поділений на два відділи: Куток Бойової Слави та історико-краєзнавчі матеріали с. Березова. Експонати музею систематизовані за розділами : старовинні речі, давні знаряддя праці і побуту, інтер'єр хати, ткацькі вироби, Друга світова війна.

Садиби сільського зеленого туризму