СЕЛО ІЗА

Село, центр Ізянської сільської ради.

Населення: 5800 жителів.

Географічні координати: 48° 12′ 50″ N, 23° 19′ 43″ E

Відстані: Київ-781 км, Ужгород – 116 км, Хуст – 6 км

Автомобільна траса: Р21 "Долина-Хуст"

Водойми: річка Ріка

Перша писемна згадка: 1387 рік

Веб-сайт http://iza.rada.org.ua/

Село Іза розташоване між двома гірськими пасмами, на лівому березі річки Ріка, що впадає в Тису, за 6 км від районного центру - м. Хуста.

Територія села була заселена в давнину. Свідченням цього є два могильники культури карпатських курганів (І-III століття н.е.) – відомих предків літопис­них білих хорватів.

Перші письмові згадки про село відносяться до кінця XIV століття. У 1387 році Іза була подарована феодалу Драгомеру. Як свідчить легенда, назва села похо­дить від прізвища першого поселенця Ізая. Це прізвище згодом було досить розпо­всюджене в селі. Є припущення, що назва села пішла від слов'янських слів «із», «ізя». Існує також легенда, що колись там, де тепер Іза, було поле. А село було на тому місці, де тепер присілок Городилово. Туди часто розливалася ріка, і люди переселилися на поле, що називається Дубровки. Але річка заливала їх і там. І вони заснували село на новому місці, яке подарувала їм дружина хустського воєводи Ізабелла за те, що обороняли Хуст від турків. Село називали спершу Ізабеллиним, а потім коротко – Ізою. За подаровану землю ізяни відробляли тяжку панщину. В інших селах панщина була меншою, як у Ізі, тому ніхто не хотів віддавати свою доньку за ізянського хлопця. І вони мусили дівчат красти. Хто украде – відразу до попа в Хуст, а той обвінчає, то хіба їх смерть розлучить. У Ізабелли були два вірні слуги, брати Ороси. На старість вона відпустила Оросів жити в Ізу і звільнила братів і їх потомків від панщини. Так у селі з'явилися нямеші – вільні від панщини. Вони жили за потічком, що тече через Ізу. В їх двір не могли зайти бандури. Так що нямеші були ніби пани. І той потік тому назвали Пановцем. Люди, коли утікали від бандурів, переходили Пановець і у дворах Оросів ховалися.

Жителі Ізи у ХVІ-XVIII століттях були кріпаками родини феодалів Жигмундів, а потім Хустського замку. Основним заняттям населення було хлібороб­ство. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо і овес, тримали в господарстві ху­добу. Мешканці села займались також рибальством та полюванням. В ріках Тисі і Ріці було багато риби, в навколишніх лісах диких свиней, сарн, оленів та інших звірів. Населення села терпіло в цей період від важких феодальних повинностей. В 1600 році за 1 земельний наділ ізяни платили 12-13 пенязів, кобел вівса, віз сіна, 3 вози дров та інше. Крім натуральних і грошових повинностей, кріпаки змушені були відпрацьо­вувати певну кількість днів панщини для Хустського замку.

Мешканці Ізи ніколи не схиляли голови перед гнобителями, а вели боротьбу за свої права і незалежність. Вони брали участь у народних повстаннях середньо­віччя, зокрема в селянській війні 1514 року, в загонах Пинті, що у 1703 році штур­мував Хустський замок; у визвольній війні угорського народу в 1703-1711 роках.

У селі Ізі перебував останні роки свого життя український письменник-полеміст Закарпаття, продовжувач традиції І.Вишенського - Михайло Андрелла (1637-1710). Його літературний псевдонім – Оросвигівський, від місця народження Оросвигова. Він активно виступав проти унії і Ватикану, національного і соціального гноблення, висував ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» україн­ським та російським народами. М. Андрелла помер в Ізі, і тут його поховано.

  В XIX столітті Іза стає одним з найбільших сіл в Хустському окрузі. У 1827 році тут налічувалося 216 дворів, у яких проживало 454 мешканці. Серед них було 136 кріпаків, 80 желярів.

  Кращі землі Ізи та її околиці в другій половині XIX століття стали власністю Хустської реформатської церкви, їй належали, за переписом 1895 року, 18 471 кадастральних гольд земельних угідь, ліси, пасовиська, а також рівнинна земля біля річки Ріки. Крім земельних угідь, реформатська церква мала 72 голови вели­кої рогатої худоби, 8 коней, 18 свиней і 20 овець, а також 8 возів, молотарку. На землях церкви працювало 12 наймитів.

Іза – столиця лозоплетіння

Крім землеробства, частина населення займалась і ремеслом, зокрема кошикарством. У селі Ізі кошикарський промисел набрав великого поширення на кінець XIX століття. Мешканець села Іван Кошко під час пошуків роботи навчився плести звичайні кошики для носіння картоплі. Повернувшись із заробітків у рідне село, він навчив цьому ремеслу двох своїх синів, а згодом лозоплетінням оволоділо ще кілька жителів села. Свої вироби вони продавали на ринку в Хусті та в інших міс­тах. В 1909-1910 рр. майже всі безземельні та малоземельні селяни Ізи – більше половини села – були зайняті плетінням кошиків. Цей кустарний промисел значно удосконалився. Крім звичайних кошиків, тут обплітали лозовим пруттям скляні пляшки, бутлі для виноградних районів Севлющини (Виноградівщини) і Берегівщини. Протягом літа селяни заготовляли лозу, обчищали пруття від кори, фарбували його, а зимою виплітали кошики. До цієї роботи залучались і діти, які головним чином готували лозу та плели феделки – накривки на кошики. Сьогодні практично немає таких видів меблів та сувенірів, які б не виготовляли Ізянські майстри.

Проїжджаючи центральною вулицею села майже біля кожної хати можна побачити справжні витвори мистецтва із лози: столи, стільці, крісла-гойдалки, етажерки, тумбочки, вази, шкатулки, кошики, обплетені бутлі, різні сувеніри, тощо. Не дивлячись на, відверто кажучи, недешеве мистецтво, торгівля тут завжди йде жваво, особливо влітку.

Як же готують лозу: після збору лозу кілька годин обварюють, потім чистять, підсушують, сортують. Потім кілька місяців лоза вистоюється, а вже взимку відбувається плетіння.

Своїми виробами з лози Іза славиться не тільки по Україні, а й за її межами – Росії, Білорусії, Латвії, Литві, Угорщині та інших країнах.

Переважна частина мешканців села була неписьменною. Навчання у створеній в кінці XIX століття початковій школі велося угорською мовою. Проти політики денаціоналізації населення виступив журналіст Іван Раковський, який меш­кав у Ізі 26 років – з 1859 року до 1885 року. До Ізи він приїхав з Будапешта, де був редактором кількох періодичних видань, що виходили російською мовою. Він поширював серед селян любов до російської мови й літератури. І. Раковський помер в Ізі. Тут його поховано і названо одну з вулиць села його іменем.

На початку XX століття Іза була великим селом Марамороської жупи. Якщо в 1873 році тут налічувалося 365 житлових будинків та 1 707 мешканців, то в 1900 році — 519 житлових будинків та 2 505 мешканців. Із загальної кількості жителів 2 248 осіб (90 відсотків) складали українці, 219 — німці, 36 — угорці, 42 — румуни. До села було приписано 7 706 кадастральних хольдів землі.

У 20-30-і роки XX століття в Ізі, крім лозоплетіння, значного роз­витку набули столярство, теслярство, домашнє виробництво тканин для одягу. Ізянські столяри були відомі далеко за межами села.      

В урочищі Карпутлаш розташований Свято-Миколаївський чоловічий монастир, який побудований у 1919 році. До закриття у 1959 р. в монастирі проживало 67 монахів, після чого тут розміщувався санаторій, а потім – тубдиспансер (який існує і до сьогодні). В 1991 році монастир повернули Церкві. На свято апп. Петра і Павла в новозбудованій каплиці була відслужена перша Літургія, яку очолив архім. Спиридон (Фарковець), який був насельником монастиря ще до закриття. У неділю Торжества Православ’я 1994 р. відбулася закладка нового соборного храму монастиря на честь св. Миколая. Будівництво було закінчене 1998 р. У жовтні 2001 року в монастирі відбулась історична подія для Закарпаття – канонізація прп. Алексія Карпаторуського, яку очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський і всієї України. Головними святинями обителі є мощі преподобного Алексія Карпаторуського, сповідника, та Афонська ікона Божої Матері “Скоропослушниця”, яка була знайдена разом із мощами прп. Алексія у 1999 р., пролежавши в землі майже 52 роки.

На території села також знаходиться церква Успіння Пресвятої Богородоці, яка була заснована в 1990 році, на місці старої церкви, що була побудована в 1921 році. Цінністю церкви є іконостас Успіння Божої матері, який уцілів, коли в 1937 році згоріла церква, яка була побудована в XVIII ст.

Іза протягом кількох століть була значним центром православ'я на Закарпатті. Зокрема, тут діяли і були поховані: священник та полеміст Михайло Андрелла(1638-1710), архімандрит Алексій (1877-1947), канонізований у 2001 році як "перший святий Карпатської Русі". Так само канонізований 2008 року і уродженець села архімандрит Іов Угольський (1902-1985), а загалом понад 200 уродженців села стали православними священиками, багато з яких постраждали за віру, у зв'язку з чим на центральній вулиці Ізи збудована каплиця Ізянських мучеників.

Також в селі встановлені пам'ятник Дмитру Вакарову та пам'ятник загиблим односельчанам

 Єдина в Україні ферма плямистих оленів

Одним із найвідоміших туристичних об’єктів Закарпаття є єдина в Україні ферма плямистих оленів у селі Іза, недалеко від Хуста. Численні українські туристи та гості із-за кордону приїжджають сюди аби помилуватися струнконогими красенями.

Рідкісні олені з’явились на фермі ще у радянські часи – 1982 року. Гелікоптером їх доправили сюди аж із Калінінградської області. Основна мета вирощування цих тварин – пантокрин –лікарська речовина, добута із рогів. Її застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м'язі, гіпотонії, для підвищення працездатності. Позаяк ціна пантів на європейському ринку становить чималі кошти, перспективи у розвитку цієї галузі непогані.

Подивитися на близько 250 плямистих тварин їдуть численні туристи. Головне прихопити із собою побільше сухариків та хліба – улюблених ласощів тварин. Через огорожу гості ферми годують тварин. На вигляд миролюбні, вони не люблять аби їх лащили, чіпали за шию чи просто гладили – спрацьовує інстинкт самозбереження, набутий природою. Тому нагородою за ласку може стати добрий копняк передніми ногами. Доглядачі оленів твердять – сила польоту від такого удару – до 15 метрів!

 Б’ються олені й між собою. Проте лише у період гону – восени, бо молоді роги м’які і в них кров пульсує під таким тиском, що пошкодивши його олень майже зразу її втрачає. Сильніший самець може мати у своєму гаремі п’ять, а то й десять - двадцять самок. Слабак же лишається сам. Все просто – природній відбір.

 Самка виношує маля сім місяців, а після народження оленятко вже через три дні втікає до лісу. До мами приходить лише поїсти, і постійно на одне й теж місце. Через кілька місяців воно вже їсть корми, а зовсім дорослим стає вже у чотири роки. Літом тварини випасаються, а взимку оленів годують зерном і сіном.

 Послухавши цікаву екскурсію про рідкісних тварин та погодувавши їх, бажаючі можуть приміряти оленячі роги, що прикріплені до огорожі і зробити фото напам’ять. 

ОСГ «Бараново» 

Підприємство пропонує 15 видів молочної продукції та чотири різновиди ковбас власного виробництва. Деякі з виробів дійсно унікальні, адже виготовляються за особливою рецептурою, якої немає в жодній сироварні України. Кефір з овечого молока, овече масло та питне молоко, йогурти, сир твердий Ґрунь та м’який Ріка, а ще вурда та бринза. Таке різноманіття смаків припаде до душі любителям смачного і корисного, а найголовніше – якісного продукту.

Останньому на господарстві приділяється велика увага. Тому й у виробництві використовують лише натуральне молоко без будь-яких консервантів і домішок, а також органічні закваски та ферменти італійського й французького походження.

Юрій Лепей називає господарство маленькою родинною фермою. Хоч об’єми виробництва й справді відносно невеликі (поголів’я складає 500 овець, з яких щодня дають молоко майже триста), проте результати роботи цієї родинної справи заслуговують не просто уваги, а ще й великої поваги. Селянське господарство «Бараново» не лише забезпечує закарпатців смачними й унікальними продуктами, а й максимально зберігає традиції закарпатського сироробства. Розвиває унікальне підприємство і туристичний потенціал нашого краю, адже для всіх охочих спробувати неповторні смаколики діє дегустаційна зала.

Хустський район, с. Іза, вул. Центральна 259

096 281 39 16

www.baranovo.org

baranovoorg@ukr.net

Сільські садиби в селі Іза: